Сколько депутатов нужно Украине? Зеленский считает, что 300. Какие последствия

Сколько депутатов нужно Украине? Зеленский считает, что 300. Какие последствия

27 января, 2021 0 Автор admin

Президент Володимир Зеленський ініціював скорочення чисельності депутатів у Верховній Раді на 150 осіб – з 450-ти до 300-та. Відповідний законопроєкт №1017, який також закріплює у Конституції пропорційну виборчу систему (не вказуючи яку саме), 14 січня підтримав Комітет парламенту з правової політики. Шлях до голосування у Раді тепер вільний.

Представники Офісу президента обгрунтовують таку ініціативу економією витрат на роботу Верховної Ради та покращенням «якості» депутатів завдяки більшій конкуренції за місця. Крім того, посилаються на формули залежності кількості депутатів від населення. 

Враховуючи низьку оцінку суспільством роботи парламенту (згідно з дослідженням Центру Разумкова, не довіряє Раді 76% українців), чимало українців підтримує будь-яку ініціативу, спрямовану на «покарання» депутатів чи зменшення їхньої ролі. За даними так званого «всенародного опитування» Зеленського, який команда президента провела на місцевих виборах восени 2020-го року, на підтримку ідеї «скорочення» висловилось близько 90% учасників.

Проте, наскільки виправданий такий крок і як зменшення кількості депутатів впливає на якість політичного процесу? 

Мотиви VS реальні наслідки

Мотиви скорочення Верховної Ради – оголошені чи не оголошені – можуть бути одними, а реальні наслідки – зовсім іншими.

Досліджень впливу кількості депутатів на якість політики в державі небагато. Виокремити вплив розміру парламенту серед низки інших чинників складно. Крім того, у краще досліджених розвинених демократіях кількість депутатів змінюється нечасто.

Тому більшість тверджень про очікувані наслідки випливає із самої логіки політичного процесу і передусім стосується напряму впливу, а не його сили.

Та до деяких із аргументів можна знайти вагомі заперечення.

1. Наприклад, деякі українські коментатори вважають, що завдяки зниженню кількості депутатів їх можна буде легше «купити», залякати чи іншими методами переконати діяти в інтересах олігархів та інших політичних махінаторів.

У цьому навряд чи варто справді шукати пояснення ініціативи.

За меншої кількості депутатів вага кожного депутатського голосу зростає – відповідно зростає і його потенційна «цінність» чи «ціна» для груп впливу. І навпаки – отримати доступ до окремого депутата та доступних йому інструментів впливу легше, коли депутатів більше.

Недавнє дослідження бразильських місцевих рад визначило, що за більшої кількості депутатів вищим є і рівень корупції – хоча зв’язок зникає, якщо додаткові місця отримують представники опозиції.

2. Перевагою меншого парламенту називають більшу «видимість» для суспільства окремих депутатів. Так українцям начебто буде легше їх контролювати. А також зростуть шанси зібрати певну кількість фахових депутатів. 

Втім, тут набагато більшу роль грають саме механізми відбору майбутніх кандидатів (виборчі правила, правила формування партійних списків та стосунки всередині партій тощо) та контролю за діями депутатів.  

Якщо депутатських крісел стає менше, боротьба за них загострюється. І не лише між партіями, а і всередині партій – як за вище місце у партійному списку, так і перед виборцями при голосуванні за відкритими списками в регіональних округах. 

Прихильники скорочення парламенту вважають, що це мало би сприяти відбору кращих, або принаймні більш активних, кандидатів і відсіювати «слабших». 

З іншого боку, це вимагатиме від окремих депутатів ще більших ресурсів для ведення виборчої боротьби та потрапляння у парламент – які потім потрібно буде якимось чином «повертати». Це далі знижуватиме шанси кандидатів, що не мають доступу до значних ресурсів, і може підвищити залежність депутатів від фінансово-промислових груп та вузьких груп впливу. Деякі політологи вважають, що «зайвими» стануть представники різноманітних меншин чи менш впливових груп населення. 

3. Скорочення кількості доступних мандатів може вдарити по перспективах менших політичних партій, які за умови потрапляння у парламент матимуть менше привабливих посад для своїх членів.

Наслідки можуть бути поганими, оскільки зі створенням та розвитком незалежних від олігархічних груп та «харизматичних» лідерів політичних сил часто пов‘язують шанси на зміну правил гри в українській політиці.  

4. Теоретично, менша кількість депутатів може гірше відображати різноманітність інтересів суспільства.

Але тут питання до українських реалій: наскільки важливою для депутатів є робота саме зі «звичайними» виборцями в округах порівняно з роботою зі «спонсорами» та місцевими групами впливу.

5. Деякі дослідники вказують на зв’язок між кількістю депутатів та тривалістю і складністю законодавчого процесу. Перш за все, вказують на те, що депутати прагнуть отримати місця у парламентських комітетах, через які проходять всі законопроекти. 

В Раді вже є надто багато комітетів, що сповільнює законотворчий процес. Але чи призведе саме по собі скорочення кількості депутатів до зниження кількості комітетів та пришвидшення законодавчої роботи? 

До того ж, ухвалення рішень – за умови певного рівня внутрішньофракційної дисципліни – все-таки більше залежить від рішень партійних верхівок, ніж від кількості депутатів. 

Тож тут покращення від скорочення кількості депутатів теж не гарантоване.   

Тож 300 чи 450

Про доцільність тої чи іншої кількості депутатів можна сперечатися. Ідеального числа політологічні дослідження не пропонують, а скорочення парламентів зазвичай відбувається або в часи економічного спаду – аби послабити суспільне обурення зниженням державних видатків, або внаслідок популістських рухів проти політичних еліт. 

Ініціатива Зеленського, вочевидь, теж спрямована на підтримку його рейтингу, а не на те, щоб справді знайти якусь оптимальну кількість депутатів, підвищити якість роботи парламенту чи зекономити кошти.

Саме по собі скорочення кількості депутатів, ймовірно, не матиме якогось відчутного позитивного чи негативного впливу на те, як працює українська політика. 

Тут можна знайти аналогію із ситуацією в Італії, де минулого року зусиллями лівопопулістської партії «Рух п’яти зірок» з восьмої спроби таки вдалося знизити кількість депутатів на третину. Там фахівець із права Марко Гольдоні зазначив, що з огляду на всі проблеми політичного процесу – з його нестійкими політичними коаліціями, корумпованістю та частими змінами уряду – шкода, що основне, на що спромоглися ініціатори італійської конституційної реформи – це проста арифметична зміна кількості депутатів.

Дізнатися більше про те, як визначають кількість депутатів у світі, які справжні мотиви скорочень парламентів та наслідки таких рішень, можна, прочитавши детальну статтю на сайті аналітичної платформи VoxUkraine.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.

Еще по теме