Вандалы, нацисты… Может, накипело? Почему интеллигенция побила окна в Офисе президента

Вандалы, нацисты… Может, накипело? Почему интеллигенция побила окна в Офисе президента

22 марта, 2021 0 Автор admin

Зазвичай український Facebook ділиться за політичними переконаннями. Ці – за Володимира Зеленського, інші – за опозицію. Вони пишуть прямо протилежне, а між ними – різні там інші чи з третьою думкою.

Скандал довкола того, що відбулося під Офісом президента у суботу, 20 березня, ці лінії перекреслив. 

З позицією «це вандалізм, провокація, нацисти», виступають як люди з ЄС-івськими стрічками, так і переконаний апологет Зеленського Дмитро Литвин. Подібна ситуація і в інших дискусіях, які мені довелося читати в соцмережі. 

З іншого боку, є й переконані люди різних політичних уподобань, включно з тими самими прихильниками ЄС, яким те, що відбулося, зрезонувало, і які, якщо не схвалюють, то розуміють учасників процесу. Отже, розподіл пішов за якимось іншими критеріями.

За якими ж, цікаво?

Ліричний відступ, бо це важливо. 

На протесті не було ані мене, ані будь-якого організованого двіжу партії. Ми не прийшли тому, що організатори окремо попросили політичні сили не приєднуватися, і ми вирішили поважати таке прохання.

І, певно, якби я там був, я б утримався від розмальовок та вогню.

То чому ж я висловлюю певне розуміння тих людей, що там зібралися? Чому я прямо кажу, що звинувачення у нарузі над державними символами смішні, а в зайвому радикалізмі – неоднозначні.

Бо розумію, що їх довело. І на це є причини.

От я – дуже мирна та максимально законослухняна людина. І люблю свою країну. Так вийшло, це взагалі властиво людям. Тому, коли маю змогу, беру участь в акціях, політичних чи не дуже.

І от якось так вийшло, що півроку тому я абсолютно зненацька відчув, що стою перед автозаком та показую водієві не дуже пристойний жест з одного красномовного пальця. А потім біжу за автозаком. Це завершилося для мене зламаною екс-беркутівцем ногою.

Я не хуліган. В мене немає жодного приводу бути затриманим поліцією, зате є три вищі освіти, включно із філософською та богословською. Але як від богословської освіти до армії – два дзвінки у військкомат, так і від інтелігентної людини до погоні за автозаком – одна несправедливість. Одна відчутна несправедливість, одне-єдине потрапляння у ситуацію, де перед тобою чинять відвертий злочин, прикриваючись владним статусом, а ти безсилий запобігти.

Для мене цією несправедливістю став від’їжджаючий автозак з Андрієм Антоненком «Ріфмастером», який є одним з фігурантів справи про вбивство журналіста Павла Шеремета.

А от був такий собі Влад Сорд, я його трішки знаю. Він ветеран «Правого сектору» та 93-ї бригади, воював у Пісках, на «Бутівці«, був поранений при Іловайську, товарищував із Севером (наймолодший із загиблих кіборгів). Після війни він почав писати книжки, заснував видавництво, навіть здобув кілька помітних книжкових нагород. Він значно радикальніший у своєму національному почутті, ніж я, і він це почуття не просто плекав десь глибоко, а перетворив на дуже важливі справи.

В суботу його викрали поліцейські. На затримання це не тягнуло через повне ігнорування КПК. І судять за розбиті шибки. Він один відповість за все.

Так от. Мені можуть не подобатися розбиті шибки. Чи скоріше я можу вважати, що це не матиме потрібного ефекту.

Але я чудово розумію, чому у Влада могла впасти планка, якщо це справді відбулося, і він таки щось там розбив.

Більше того, уявляю себе на місці протестуючих. Бо це зараз я такий розумний, а якщо знов побачу автозак, що від’їжджає, та екс-беркутів, які ржуть, я можу раптово переосмислити життєві приорітети.

Ось тут, власне, і пішов розподіл.

На людей, які уявляють себе на місці протестуючих (бо вже десь поруч були), і на людей, які не уявляють. Не уявляють, здебільшого, тому, що взагалі не уявляють себе в ситуації подібної прямої дії. Бо не були в ній, і не планують. Не кажу щодо всіх, є виключення – але щодо значної частини це аж ріже око.

Так, в коментарях у Юри Гудименка одна пані написала, що на Майдані-де не розписали жодної стіни. Тим самим засвідчивши, що на Майдані сама жодного разу не побувала і знає про нього лишень з оповідок. Абсолютно нормально, що для такої пані будь-яка пряма дія – це щось страшне, загрозливе, щось, що не про неї.

Ввижається мені, що претензії до вандалізму, державних символів, пошкодженої будівлі, політичних провокацій – це все вже раціоналізація свого «ні». 

Насправді, люди розділилися на тих, хто згадав відчуття безсилля, згадав, як їх лупив беркут, як влада йшла «по беспределу», хто пам’ятає, як в ці моменти затуманювався зір. І на тих, хто в цих процесах був більше глядачем, ніж учасником. 

Тому сталося так, що прибічники одних і тих самих політичних сил раптово опинилися по різні боки. Бо це не про позиції.

Це про досвід.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.

Статьи, публикуемые в разделе «Мнения», отражают точку зрения автора и могут не совпадать с позицией
редакции LIGA.net